П`ятниця
29.03.2024
14:04
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Трофимова Наталія Іванівна
Головна Реєстрація Вхід
Повага – ниточка, що з’єднує покоління. »
Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Тема:  Повага – ниточка, що з’єднує покоління.

Мета: пояснити поняття «повага», наголосити на традиціях українського народу у шанобливому ставленні до старших людей, батьків; навчати поважати людей похилого віку, спонукати учнів до безкорисливої допомоги людям старшого покоління як хранителів духовних скарбів нашого народу.

Обладнання: крилаті вислови про повагу до старших, відео сюжети про стосунки зі старшим поколінням

Хід класної години.

  1. Повідомлення теми і мети класної години.
  2. Активізація учнів шляхом перегляду сюжету «Горобець».
  1. Які думки викликав у вас цей сюжет?
  2. Чи ви буваєте несправедливі до людей старшого покоління?
  3. Через що у вас виникають суперечки чи незгоди?                                 
  1. Розповідь учителя. Другий місяць осені починається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН, а в Україні це також і День ветерана. Україна, як повноправний член ООН, підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і з 1991 щорічно відзначає цей день. Рішення про щорічне відзначення в Україні Міжнародного дня громадян похилого віку та створення належних умов соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян затверджено урядовою постановою від 26 вересня 1997 року № 1066 «Про щорічне відзначення Міжнародного дня громадян похилого віку».  Відповідно до Указу Президента України від 24 вересня 2004 року № 1135/2004 1 жовтня Україна відзначає і День ветерана. Цей день – не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь.

Люди старшого покоління – досвідчені, мудрі, добрі. Сьогодні вони для вас, просто дідусі й бабусі. Але сядьте біля них, поговоріть з ними, і вам відкриються сторінки їхнього життя. А це – історія кожної сім’ї, історія нашого народу.

 

  1. Заповнення ниточки поколінь.

На дошці учні формують символічну нитку поколінь, яка складається зі слів, які вони хочуть взяти від своїх бабусь та дідусів, від старших людей.

Н-д. працьовитість – відданість професії – вірність – любов до родини – повагу до батьків – сміливість – мудрість …

  1. Бесіда вчителя з учнями.

Повага до старших вважається в народі рисою, притаманною кожній порядній людині. Щоб виховати цю рису, дітям розповідали й розповідають різні повчальні історії, казки, легенди. Ось одна із них.

"Колись старих людей, у яких не було вже сил працювати, спускали на лубках у провалля: щоб дарма хліба не їли. А один чоловік дуже любив свого батька і не виконав жорстокого закону, заховав його у хліві, годував таємно. Через деякий час трапився недорід: нічим людям сіяти. Старий побачив, що син чогось журиться, розпитав про все і порадив зняти снопи із стріхи, ще раз обмолотити і засіяти. Так син і вчинив. Зійшов у нього хліб найкраще, і найбільша нива була засіяна. Всі люди допитувались, як він до такого додумався. Він спочатку мовчав, а згодом розповів, що його батько так навчив. З того часу люди перестали старих на лубках вивозити, а шанували до самої смерті, бо вони мудрі, життям биті, завжди розуму навчать».

  1. На вашу думку, чому ми можемо навчитися від людей старшого покоління?
  2. Чи можемо ми відкинути все те, що було дбайливо збережене попередніми поколіннями?

Важко зрозуміти тих людей, батьки яких нібито добровільно доживають віку в будинках для перестарілих. І, якщо в деяких країнах таке явище вважається нормальним, то наш народ це осуджує. Люди, які всі сили віддали дітям та онукам, на старості літ позбавлені родинного тепла, радості спілкуватися з тими, кого люблять. А скільки втрачають ті діти, що спровадили з дому стареньких батьків, як вони духовно обікрали своїх дітей. Адже бабусина колискова пісня, "дідусева казка, в якої щасливий кінець", їх мудре і лагідне слово — це той золотий засів у дитячу душу, з якого виростає людяність, милосердя, справедливість і щедрість... Традиційно шанобливе й лагідне ставлення до старих батьків в українських родинах відбито в народній творчості. Старенька мати в пісні—голубка сивенька, сивая зозуленька, горлиця, батько — голуб сизокрилий* тощо. Цю традицію успадкували письменники. Наш великий Кобзар, у дитинстві наслухавшись від діда Івана розповідей про Коліївщину, розчулено висловлює свою вдячність у поемі "Гайдамаки": «Спасибі, дідусю, що ти заховав в голові столітній ту славу козачу, я її онукам тепер розказав». «Діди наші й баби наші, як сказав Остап Вишня,—хранителі історичної пам'яті народу, носії іскрометного гумору, сіячі добра».

У багатьох із вас є бабуся чи дідусь, і ви мали можливість спостерігати, які вони працьовиті, як багато роблять для своїх дітей та онуків. Готуючись до цієї бесіди, ви мали завдання продумати розповідь про свою бабуся чи дідуся.

  1. Розповіді учнів про своїх бабусь чи дідусів.
  2. Перегляд відео про ставлення до рідних людей.
  3. Розповідь учителя про поняття поваги в українській культурі.

Повага старшого – одне з славних звичаїв козаків. Віддаючи данину поваги прожитим рокам, перенесеним негараздам, козацькій долі, наступаючій немочі і нездатності постояти за себе – козаки при цьому завжди пам’ятали слова Святого Письма, які по-народному викладали так: «Перед лицем сивого вставати, шануй старця і бійся Бога свого – Я Господь Бог ваш ».

Звичай поваги і шани старшого за віком зобов’язує молодшого, перш за все, виявляти турботу, стриманість і готовність до надання допомоги і вимозі дотримуватись деякого етикету (при появі старого всі повинні були встати – козаки при формі докласти руку до головного убору, а без форми – зняти шапку і вклонитися). У присутності старшого не дозволялося сидіти, курити, розмовляти (вступати в розмови без його дозволу) і тим більше – непристойно висловлюватися. Вважалося непристойним обганяти старого (старшого за віком), вимагалося випросити дозвіл пройти. При вході куди-небудь першим пропускали старшого.Непристойним вважалося молодшому вступати в розмови у присутності старшого. Старому (старшому), молодший зобов’язаний поступитися дорогою. Молодший повинен проявляти терпіння і витримку, при будь-яких випадках не перечити. Слова старшого були для молодшого обов’язковими. При загальних (спільних) заходах та прийнятті рішень обов’язково запитувати думку старшого.При конфліктних ситуаціях, суперечках, розбратах, бійках слово старого (старшого) було вирішальним і вимагалося негайне його виконання. Взагалі у козаків повага до старшого було внутрішньою потребою, у зверненні рідко можна було почути – «дід», «старий» та інше, а ласкаво вимовляється – «батько», «батьки».
Повагу до старшого прищеплювали у сім’ї з ранніх років. Діти знали, хто з них відносно кого старше. Особливо шанувалася старша сестра, яку до сивого волосся молодші брати і сестри величали нянею, нянькою, так як вона заміняла їм зайняту домашньою роботою мати.

  1. Підсумок.

Великий педагог В.О. Сухомлинський підкреслював: "Треба вміти жаліти людину". На думку вченого, "зневажлива жалість принижує людину, а коли, жаліючи, він прагне допомогти—така жалість облагороджує". Якнайчастіше спілкуйтесь зі своїми дідусями й бабусями, звертайтеся до них за порадами. їхня мудрість і великий життєвий досвід застережуть вас від багатьох помилок. А з іншого боку, усвідомлення того, що вони вам потрібні, що ви їх любите, що їх думка для вас важлива,—велика радість для людей похилого віку. Запам'ятайте ще одну важливу річ: зроблене вами добро повернеться до вас сторицею, як і заподіяне зло, черствість, байдужість. Як ви ставитесь до своїх і чужих стареньких, так будуть ставитись до вас, коли доживете до їхніх літ.

Усі, а особливо діти, люблять родинні свята. Згадуйте, як трудяться мама, бабуся, щоб відзначити ваш день народження. І святковий пиріг чи торт, і подарунки — все для вашої радості. А про свої іменини вони за клопотами можуть і забути. Але не маєте права забувати ви. Ваше привітання, ваше добре, ласкаве слово буде найкращим подарунком для дідуся чи бабусі. А ще більшою радістю для них буде почути від інших людей: "Хорошого внука маєте, вихований, уважний, добрий".

Бувають учні, які на людях—сама ввічливість (особливо, коли поряд ті, кому вони хочуть подобатись). А вдома від їх егоїзму, безцеремонності страждають рідні, найдорожчі люди. Чого ж варта така показна вихованість? "Звісна річ, чим ближча вам людина, тим простіші з нею взаємини: батькові, матері і навіть бабусі й дідусеві ми говоримо "ти". Однак це аж ніяк не означає, що у родинних стосунках ввічливість не обов'язкова, навпаки. Справді, вихована людина, яка поважає і близьких, і самого себе, не зриватиме зла на близьких, не демонструватиме свого поганого настрою в колі сім'ї. Про неї не скажеш, що "встала з лівої ноги", тому й поводиться безконтрольно й нестримано. Саме у сім'ї, серед рідних, де нам легше вибачають, виразніше проглядає, які ми насправді. Отже, звичні слова "дякую", "перепрошую", "на добраніч", "доброго ранку", які ми не забуваємо у спілкуванні зі сторонніми, незамінні для вжитку в сім'ї".Пам’ятайте, що ваш вчинок, слово, погляд, тон може подарувати радість, а може й зіпсувати настрій.

На закінчення нашої розмови хочу навести вам слова із повчання князя Володимира Мономаха дітям: "Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів".

Додаткові матеріали.

Сказка о старости. В далекие времена, а может и не очень далекие жил-был старый человек. Ему было много лет. За эти годы глаза его стали плохо видеть, колени дрожали, он больше не слышал окружающего мира. Жил он вместе с сыном и его женой да маленьким сыном. Вот и осталось ему, что поговорить с сыном да невесткой. – Сынок расскажи-ка мне, что в газетах пишут, что люди говорят. – Некогда мне, отец, с тобой говорить, – отвечает сын. – Надо поле засевать, скотину кормить, лежишь на печи, ну и лежи.

Вот лучше с невесткой поговори.– Нет у меня времени беседы праздные вести. Надо хлеб месить, пироги печь. Вот с внуком своим поговори. Ему делать нечего.

Лежит старик, текут слезы по его щекам. Вспоминает он свою жизнь. Как воевал, каким храбрым солдатом был, как свободу своим детям и внуку добывал. Прошло немного времени. Совсем старик обессилел.

– Послушай, муж, – говорит невестка. Отец-то всю еду на пол роняет, только успеваю крошки убирать. Хватит ему с нами за столом сидеть, пусть за печкой ест. А я ему деревянную ложку и миску куплю, чтоб хорошую посуду не бил.

С тех пор старик всё время сидел за печкой один. Ел из деревянной миски и деревянной ложки. И суп его был соленым-соленым, потому что состоял наполовину из его горьких слез.

Однажды мать увидела, что её маленький сын принес из сарая деревянную чурочку и начал ножиком что-то из неё вырезать. Целый день сидел.  Решила мать спросить у своего сына о том, что он так усердно делает.

– Расскажи, сынок мой дорогой, что ты такое хорошее мастеришь?
– Ложки деревянные да миски, – отвечает сын. – Когда вы старыми станете, из каких мисок я вас кормить буду? А эти, глядишь, не разобьёте и не уроните, когда я вам за печку еду приносить буду.

Только тогда сын с невесткой поняли, что они натворили. Посадили они дедушку за стол, стали его пирогами да киселями угощать, совета спрашивать, заботами своими делиться. Поняли они, что натворили. Слава богу, вовремя спохватились.

 ТВІР 11 КЛАСНИЦІ

Де згода в сімействі
Де мир, а не війна,
Щасливі ті люди,
блаженна сторона,
Їх Бог благословляє...

 

Слова цієї пісні знали і знають у нашій родині. Бо кожна сім'я як колись, так і тепер, хотіла б бути саме такою — Богом благословенною.
Людське життя має бути щасливим, крихке сімейне щастя складається з багатьох чинників і стосунків. Чому сьогодні часто з'являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного раніше не було. В Україні не лише до батька, матері, діда, баби, а навіть до подружки, сусідки зверталися на «Ви». Любов, повагу до батьків, старших, як і працьовитість, гідність, релігійність, у наших родинах виховували змалку. Бо, як сказано в Біблії: «Хто зневажає батька свого або матір, повинен умерти»...


Батько в родині був найстарший. Батько батьків. Його слово було законом для всього роду. Батько — найрідніший, найдорожчий для тебе. У його образі втілюється людська відповідальність за твою появу на світ, на кожний твій крок, вчинок, за весь твій життєвий шлях — від народження до смерті. Коли батько помирав, нащадки оберігали його могилу, яка була святим місцем для сім'ї. Мати — символ роду, родини, Берегиня сімейного вогнища. Коротке це слово — мама, але які надлюдські глибини скарбів містить воно в собі. Її життя — це терпіння, самопожертва, серце її б'є невичерпним джерелом безкорисної любові до своїх дітей. її мудрість поважали в сім'ї. Пошана до матері, до бабусі, до сестри пропагувалися в сімейному вихованні. У хлопця поступово переростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружини, матері дітей.

Мир у домі панував лише тоді, коли стосунки батьків і дітей були гармонійними, у побуті вони регулювалися звичаями, ритуалами, морально-етичними нормами. Бути гідним батька — твоя честь. У народі кажуть: «Шануй батька й матір своїх!»

 

Вхід на сайт

Пошук

Друзі сайту
  • Create a free website
  • uCoz Community
  • uCoz Textbook
  • Video Tutorials
  • Official Templates Store
  • Best Websites Examples